Господарське мило роблять із жирової сировини тваринного і рослинного походження, гідрованих жирів або їхніх сумішей, а також із синтетичних жирних кислот: їх омилюють лугом, і в бруску лишаються натрієві солі цих кислот, вода і, за рецептурою, добавки. Конкретний набір жирів у різних виробників не збігається. Цифра 72 % на бруску — не маса шматка і не частка «чистого жиру в пачці», а торгове позначення високого вмісту жирних кислот.
Це важливо, коли на полиці стоять бруски з позначками 72 %, 70 % і 65 %, а обгортка не пояснює різниці. Для групи III національний стандарт дозволяє частково замінити жир глинистими матеріалами, тому два схожі на вигляд шматки можуть мати різну основу. Ми звірили чинний текст стандарту на тверде господарське мило, а не описи з рекламних карток.
Далі — з якої сировини починається основа, у якій послідовності компоненти стають бруском, що можуть додати вже після омилення і які позначки на пачці показують склад саме цього шматка.
З якої сировини починається господарське мило
Основа завжди жирова, але «жир» у стандарті — це кілька різних груп сировини, а не один обов’язковий інгредієнт. Виробник обирає суміш так, щоб жирні кислоти після виділення з мила застигали в заданому інтервалі температур: для групи I це 36–42 °C, для груп II і III — 35–42 °C. Іншу жирову сировину теж дозволено, якщо її жирнокислотний склад і основні показники не гірші за вимоги до основної.
- Тваринні жири і кислоти з них. У переліку є технічний тваринний жир, недистильовані кислоти технічного тваринного жиру, топлені харчові тваринні жири та кислоти з харчового тваринного жиру. Саме вони дають багато стеаринової і пальмітинової кислот, від яких залежить твердість бруска.
- Рослинні олії і продукти їхньої переробки. Стандарт прямо називає пальмову олію, пальмоядрове масло, пальмовий стеарин, кислоти пальмового стеарину і кокосову олію. Кокосова сировина багата на коротші кислоти, зокрема лауринову, і впливає на піноутворення.
- Побічні жирові продукти і гідровані жири. Дозволені соапсток світлих олій і саломасів, кислоти з такого соапстоку, олійний фуз, технічний саломас і кислий скруберний деодистилят. Саломас — це гідрований жир: рідку олію насичують воднем, щоб вона стала твердішою.
- Синтетичні жирні кислоти. Для рецептури допускають фракції C10–C16 і C17–C20. Якщо їх уводять не менше ніж на 10 %, нижню межу температури застигання кислот можна знизити на 1 °C для груп I і II і на 2 °C для групи III — і це не брак.
Луг у цей перелік не входить як «основа бруска»: їдкий натр і кальцинована сода — допоміжні матеріали реакції. У готовому милі мають лишитися солі кислот, а не вихідний жир і не весь луг. Частки яловичого, свинячого чи пальмового жиру стандарт не фіксує, тож рецепт двох брусків однієї групи може різнитися.
Що відбувається з компонентами під час виготовлення
Послідовність тут не формальність. Якщо жир не розщепити до кінця, у масі лишаються неомилені частки. Якщо не відокремити гліцериновий підмильний луг, змінюється те, що потрапить у брусок. Якщо не промити і не підсушити масу, штамп групи не відповідатиме якісному числу. Строки стандарт не задає: котлове варіння довше, бо варіння, висолювання і відстоювання йдуть по черзі, а безперервний гідроліз скорочує стадію розщеплення жиру.
Омилення і висолювання
На першому етапі жири змішують із розчином гідроксиду натрію і гріють. Молекула жиру розпадається: утворюються натрієві солі жирних кислот — власне мило — і гліцерин. Інша схема починається вже з готових жирних кислот: їх нейтралізують кальцинованою содою, і поряд із милом виділяються вода та вуглекислий газ. Сіль на цьому етапі потрібна не як «компонент для миття», а для висолювання: хлорид натрію знижує розчинність мила, ядро спливає, а гліцеринова вода відходить окремо. Частину гліцерину можуть вилучити майже повністю, частину — лишити в масі. Тому напис «містить гліцерин» на одному бруску не означає, що він є в кожному.
Доведення до бруска
Далі мильне ядро промивають, за потреби освітлюють і досушують, ріжуть і штампують. Пероксид водню в переліку допоміжних матеріалів якраз для обробки маси, а не як окремий «активний складник» готового шматка. Етапи можуть накладатися на безперервній лінії: гідроліз, відділення гліцерину і нейтралізація йдуть потоком, а не в одному котлі. Затримка виникає, якщо якісне число на виході нижче норми групи або якщо для групи III знизили його лише до межі, яку стандарт ще не вважає браком, — 63,5 г на 100 г у момент випуску.
Готове мило стандарт визначає як суміш натрієвих солей жирних кислот, води і корисних добавок або без них. Групу задає якісне число — маса жирних кислот у перерахунку на номінальну масу шматка 100 г.
| Звичне позначення | Група | Якісне число, г на 100 г, не менше | Вільний їдкий луг, %, не більше | Вільна вуглекисла сода, %, не більше |
|---|---|---|---|---|
| 72 % | I | 70,5 | 0,15 | 1,0 |
| близько 70 % | II | 69,0 | 0,15 | 1,0 |
| 65 % | III | 64,0 | 0,20 | 1,0 |
Джерело: ДСТУ 4544:2006 «Мило господарське тверде. Технічні умови», таблиця фізико-хімічних показників, стандарт чинний від 1 січня 2008 року.
Позначки 72 % і 65 % — торгова практика, яка відповідає групам I і III. Сам стандарт нормує мінімум 70,5 г і 64,0 г жирних кислот на 100 г номінальної маси, а не кругле число на штампі. Для групи III зниження якісного числа до 63,5 % на момент випуску браком не є.
Що ще можуть додавати до складу
Добавки не замінюють натрієві солі жирних кислот. Їх уводять після того, як основа вже утворилася, або як допоміжні матеріали обробки — і лише за затвердженою рецептурою, якщо речовину дозволено до використання. У переліку стандарту це кухонна сіль, збагачений каолін, бентоніт, пігментний діоксид титану, пероксид водню, а також запашники та добавки, що покращують споживчі властивості.
- Каолін або бентоніт. Для групи III їх можна ввести замість частини жирів, але не більше ніж 7 % номінальної маси шматка, і споживчі властивості мають зберегтися. Для груп I і II такої заміни стандарт не передбачає.
- Діоксид титану. Пігмент освітлює масу, тому білий брусок не доводить рослинну рецептуру, а коричневий — тваринну. Колір залежить і від очищення сировини.
- Запашники. Дозволені, якщо їх погодив центральний орган у сфері охорони здоров’я. Віддушка змінює запах, а не якісне число і не групу.
- Сіль і сода. Сіль працює на висолюванні, кальцинована сода — на нейтралізації кислот. У готовому шматку вільна вуглекисла сода не має перевищувати 1,0 % номінальної маси в усіх трьох групах.
Вода входить у визначення мила і тримає масу до сушіння. Скільки її лишиться в шматку, залежить від сушіння, а не від групи. Окремої норми «стільки-то відсотків води в кожному бруску» стандарт у таблиці груп не ставить.
Поширена помилка виглядає просто: на штампі є 72 %, колір звичний, і висновок — склад у всіх такий самий. На касі це закінчується тим, що в кошику опиняється група III з каоліном або бентонітом до 7 %, а поруч — група I без такої заміни жиру. Правильно спочатку знайти групу або якісне число, а вже потім читати рядок добавок: наповнювач не ховається в цифрі на торці.
Як зрозуміти склад конкретного бруска за упаковкою
До перевірки пачки цифра часто здається сортом або вагою: 72 % сприймають як «міцніше», 65 % — як «те саме, тільки менше». Після звіряння з таблицею груп змінюється сам предмет пошуку. Дивитися треба не на відтінок паперу, а на групу, якісне число і перелік речовин. Різниця з’являється за рахунок норми жирних кислот — 70,5 г проти 64,0 г на 100 г — і за рахунок того, що глинистий наповнювач дозволений лише третій групі.
На шматку без обгортки або в прозорій обгортці зазвичай стоїть штамп із позначенням і цифрою. На етикетці, ярлику або вкладці шукайте назву, групу, номінальну масу, познаку стандарту або технічних умов, найменування виробника і склад, якщо його винесли окремим рядком. Номінальна маса — це вага шматка в грамах, її не плутають із 65 % чи 72 %.
- Група або якісне число. Напис «група I» чи «72 %» відсилає до мінімуму 70,5 г жирних кислот на 100 г. «Група III» чи «65 %» — до мінімуму 64,0 г, із допуском 63,5 г на момент випуску.
- Рядок складу. Натрієві солі жирних кислот — це основа. Каолін, бентоніт, діоксид титану, запашник — добавки. Їхня наявність не скасовує групу, але пояснює, чим цей брусок відрізняється від сусіднього.
- Познака документа. ДСТУ 4544:2006 означає, що виробник посилається на національні умови для твердого господарського мила. Технічні умови підприємства можуть деталізувати рецептуру, але не замінюють собою читання групи.
Якщо на пачці є лише слово «господарське» без групи, числа і складу, за обгорткою не видно ні жирової суміші, ні добавок. Однаковий запах або колір цього не замінює: стандарт дозволяє різні назви всередині однієї групи залежно від рецептури.
Як звірити брусок, який уже лежить удома
Якщо на торці вибито 72 % або на пачці вказана група I, орієнтир — не менше 70,5 г жирних кислот на 100 г номінальної маси і вільний їдкий луг не більше 0,15 %. Склад жирів при цьому все одно може бути тваринним, рослинним або змішаним: цифра цього не розкриває.
Якщо позначка 65 % або група III, перевірте, чи немає в складі каоліну або бентоніту. Їхня частка за стандартом не має перевищувати 7 % номінальної маси. На це йде менше хвилини біля полиці або вдома, окремої довідки не потрібно.
Якщо числа немає, а є лише технічні умови виробника, склад читають за рядком інгредієнтів на етикетці. Немає ні групи, ні складу — цей брусок не дає змоги звірити сировину; для наступної покупки беріть пачку, де група і перелік речовин зазначені прямо.